Нервозний іспит «З..»
    есе
2006 рік. У Державному бюджеті України вперше передбачили кошти на введення Зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти. Починає свою діяльність Український центр оцінювання якості освіти.

Цей рік поклав початок відмиранню нервових клітин у кожного 11-тикласника.

Я пам’ятаю свій випускний рік, наче це було учора. Саме в 11-тому класі  на собі відчула пропаганду і маніпуляцію в чистому виді. Ще на святі «1-го дзвоника» директорка під час промови двічі нагадала про важливість ЗНО. Зустріч в класі – це балачки про відпочинок на канікулах, порівняння засмаги, обговорення нової зачіски математички та розмови про підготовку до славнозвісного ЗНО. Класний керівник не забув нагадати про ЗНО у своєму виступі 3-чі. У коридорі батьки обговорюють до яких репетиторів записали своїх дітей, аби ті були краще підготовлені до ЗНО. А по дорозі додому мама виклала всю інформацію про кращих репетиторів міста Суми, і до кого вона хоче мене записати. Бо ЗНО вже незабаром. А вам не здається, що забагато слова «ЗНО»? І я не про абзац, а про день у цілому. Як мінімум інформаційний та психологічний тиск за 3 години перебування в гімназії. Дякую, що не фізичний. Хоча уявляю викладача англійської з іграшковим пістолетом у руках і криком: «Вчи, дарлінг! Ю нид, ю маст!». Перший день навчання видався на славу.

Розмови про зачіску вщухли за лічені дні, а от підготовка до ЗН... іспиту актуальними були завжди. Уроки починались зі слів: «Хоч ви не пишете оцінювання з мого предмету, але він теж важливий!» чи « Ви складаєте екзамен з цього предмету, тому підготовка обов’язкова на вищому рівні!». Ауууу, право вибору, ти де? Також учні вислуховували нагадування про значення результатів іспиту для нашого подальшого життя,  а домашня робота поділялась на обов’язкову підготовку до наступного заняття та на обов’язкову підготовку до так званого оцінювання. Перший місяць пролетів непомітно, як і гроші в кишені. Бо підручники з підготовки коштують немало, а предметів 4.

Ближче до нового року випускники розслабляються та не помічають слово на букву «З». Але після канікулів починається спека навіть гірше ніж в сафарі. За 5 місяців потрібно згадати історію, літературу, географію з 7-го класу, а українську на англійську мови повинна знати на високому рівні. Адже вчителі почали знову співати пісні про вагомість та значення іспиту, честь гімназії. Вже починаєш аналізувати та погоджуватись з вічними хітами. Інформація капала щодня на головний мозок. «Китайська смерть» може видатися квіточками.

У той час мій графік дня не змінювався тижнями: прокинутись, поснідати, повторити портрети з історії на картках біля шафи, одягтись, сісти до маршрутного таксі, у дорозі слухати аудіо книгу з літератури та повторити слова з англійської, у школі на заняттях бути уважною і запам'ятовувати усі слова викладачів, повернутися додому хоча б до 19:00, в автобусі знову голос нудного диктора та третя форма дієслова «бити», вдома вечеряти та вивчити важливі дати, гігієнічні процедури, після чого вже у ліжку вивчити де знаходиться Південна Корея та її столиця Сеул, та намагання заснути до опівночі. Зайва хвилина на хобі, розмови з друзями, перегляд фільмів, відпочинок... Ні, не чула.

Від такої кількості інформації моя голова боліла, і було таке враження, що от-от вибухне. При цьому температура була в нормі, артеріальний тиск теж, почалися проблеми зі сном, а гарний настрій — справжнє свято. І чим ближче до травня, тим ситуація ускладнювалась, як з тиском у гімназії, так і зі станом здоров’я. Лікарі розводили руки й відправляли в інший кабінет. Усі аналізи, УЗІ та огляди показували норму. Щодня я пила сильні знеболюючі засоби, щоб хоч якось існувати. До іспиту залишився місяць, а голова порівнювалась з вулканом, який скоро активується. Що було не так? Звичайнісінький невроз. У такому стані мені допомогли відпочинок і розмови з психологом та наставником в гімназії. Вони намагались донести, що ЗНО – це звичайнісінький тест, не кінець світу, після нього я буду жити й дуже добре. По факту протилежну думку викладачів навчального закладу. Випускники щодня піддавалися промиванню мізків і не помічали цього. Мені дуже пощастило, що батьки підтримали мене в такому стані. Хоч деякі вчителі лякалися, що я перед екзаменом не ходила на заняття та підготовку до дня «З».

Думки про самогубство?  Звичайна річ під час неврозу. Щоб біль та шум у вухах учух, я була ладна кардинально позбутися цих симптом. Важко уявити, що б трапилось зі мною, якби не допомога і підтримка небайдужих людей. Зараз щось змінилось? Навряд чи. Завдання для оцінювання ускладнено, проведення теж. Сьогодні, ситуація дещо інша. Через пандемію covid-19 усі вимушені сидіти вдома. І про психічний стан школярів сказати важко. Але кількість людей, що укоротили собі віку за березень місяць менша, ніж за 2019 рік. Про ще повідомила Державна служба статистики.

Звичайнісінька маніпуляція та нав’язування особистої думки зі сторони близьких, вчителів та просто поважних людей може призвести до негативних наслідків. Навіть зараз, після відпочинку я не можу відразу пірнути у навчання через раптовий головний біль. Пройшло 3 роки з написання Зовнішнього незалежного оцінювання. Скажу тільки одне: «Не такий страшний чорт, як його малюють».

Ярослава Ганжа