Брати квиток до Лебедина завчасно зовсім не обов’язково. Маршрутні таксі їздять туди кожні 30-40 хвилин, тому чекати свого довго не доведеться. Разом із вами їхатимуть різні люди. Бабусі, які живуть у селах по дорозі і які везуть із собою одну чи навіть дві торбинки речей. Ніколи припустити не міг, що у тих сумках ховається. Гостинці онукам, продукти, банки з помідорами? Навіть не уявляю. Їхатимуть мами з дітьми, які купляли в Сумах одяг чи техніку. Будуть і чоловіки, що вирішували питання у державних закладах, яких у Лебедині немає.
Дорога до колишнього районного центру складає годину-годину двадцять. Залежить від кількості зупинок і настрою водія. Таксисти ж довезуть вас за 30-40 хвилин, але користуватися їхніми послугами я не рекомендую. Хіба що у вас відсутній інстинкт самозбереження. Отож, усю годину за вікном майорять ліси, дерева, поля, один раз — річка. Сел по дорозі не так і багато. Спочатку вам зустрінеться Шпилівка, потім Ворожба, а далі — Бишкінь. Ота єдина річка Псел протікає саме в останньому. Що стосується дороги, останнім часом справи ідуть краще. Кілька кілометрів від Сум і кілька кілометрів перед Лебедином знаходяться в ідеальному стані. Усе інше… Як завжди, потребує грошей, часу, натхнення і чогось іще. А чого саме — ніхто не знає.
На в’їзді до Лебедина вас зустріне стела із величезним написом “ЛЕБЕДИН” і українським прапором. Але офіційно місто починається трішки далі, за білим знаком із його назвою. Далі йде заправка, електростанція, хати. Після них починаються багатоповерхівки. З одного боку. З іншого досі хати. Десь тут і моя п’ятиповерхівка, на задньому подвір’ї якої ми все дитинство грали у футбол. Трішки далі стоїть і, на щастя, працює завод. “Укртранспневматика” виготовляє деталі для залізниці та поїздів. Навпроти нього також стоїть завод. Його уламки, якщо точніше. Фундамент і кілька фрагментів стін, якщо ще точніше. Тут, за розповідями батьків, виготовляли вершкове масло. Воно й не дивно, у сусідньому Бишкіні була ціла ферма, де були і корови. Але зараз масла із позначкою “Виготовлено у м. Лебедин” ви вже не знайдете.
Далі по дорозі заправка і футбольне поле “Шмас”. Здавалося б, поле і поле. Але поле з історією. На його місці діяв аеродром, містечко для пілотів і школа для молодших авіаційних спеціалістів (ШМАС). Звідси і сучасна назва стадіону. Цього року поруч із ним встановили уже відживший своє літак українських ВПС та пам’ятник у вигляді уламку повітряного судна, що впало біля Лебедина.
Фото із сайту artmuseum.lebedyn.org
За стадіоном стоїть магазинчик “Хороший”. Чесно зізнатися, мені він ніколи хорошим не здавався. Чи то через ставлення персоналу, чи то через маленький асортимент.
За 300-500 метрів звідси — пам’ятник жертвам Голодомору. У 1932-1933 у Лебедині через голод загинуло до 30% населення. У Лебединському районі — 45%. Поруч — меморіал козацької слави, встановлений тут не просто так. Метрів за 50-100 звідси прислужники Петра Першого колись закатували козаків, що перейшли на шведський бік. Пам’ятаєте ж “зраду” Мазепи?
Далі нас зустріне стадіон “Авангард” і біла церква московського патріархату. А вже в центрі купа магазинчиків, ринок, супермаркети, школи і парки із фонтанами:
Фото із сайту kashalot.com
Після усього цього вас зустріне автовокзал. Не скажу, що у Лебедині є заклади, які варто відвідати. Але відвідати саме місто раджу, а особливо якимось літом прогулятися тут ввечері — цей час тут теплий і затишний.
Олексій Туча
Коментарі